Валерій Пономаренко: Що може змусити Росію відчути наслідки власного терору — Блоги | OBOZ.UA

Сьогоднішня ніч – черговий терор України.

Я розумію, що Україна прагне залишатися цивілізованою державою і дотримуватися міжнародних правил та законів ведення війни. Але щоночі, коли російські ракети й дрони летять на українські міста, мені все важче просто спостерігати за цим і мовчати.

Є прислів’я: “Клин клином вибивають” і “Проти лому немає прийому, якщо немає іншого лому”.

Щоночі страждають люди. У когось через постійний страх і вибухи підвищується тиск, у когось трапляються серцеві напади, хтось втрачає здоров’я, а хтось – життя. І це відбувається не один день і не один місяць.

Я розумію, що ми не можемо і не повинні відповідати терором на терор. Цивільне населення не має бути мішенню – незалежно від того, по який бік кордону воно живе.

Але тоді виникає інше питання: як зупинити державу, яка щоночі тероризує українські міста?

Якщо нам важко дістати до Москви через велику відстань до неї від кордонів України, а також про найсильніше ППО, яке розташоване навколо Москви, то можливо нам треба звернути увагу на місця, які є поближче, наприклад Брянськ, Бєлгород…

Відповідь полягає не в ударах по цивільних, а в тому, щоб зробити ціну цієї війни для російської військової машини настільки відчутною, щоб продовження терору втратило для них сенс.

У Росії є військові об’єкти, командні центри, логістичні вузли, склади, аеродроми та виробництва, які забезпечують ці щоденні атаки на Україну і знаходяться саме в цих містах. Також в містах знаходяться будівлі ФСБ і вікна керівників ФСБ виходять на вулиці міста. Саме вони мають бути нашою законною і зрозумілою відповіддю. А російське ППО само зробить свою справу. Але саме над містом. І дрони будуть падати куди попало.

Ми повинні захищатися. І захищатися так, щоб ворог зрозумів: Україну не можна безкарно тероризувати.

Не тому, що ми хочемо помсти.

А тому, що хочемо жити.

Хочемо, щоб наші діти спали вночі, а не прокидалися від вибухів. Щоб літні люди не здригалися від кожного звуку. Щоб українці не жили в постійному очікуванні чергової атаки.

Тому не звинувачуйте мене, будь ласка, у надмірній жорстокості. Коли розмовляєш із людьми, які переживають ці ночі в Києві, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі та інших українських містах, дуже важко залишатися байдужим.

Я не бажаю смерті мирним людям.

Але я щиро бажаю, щоб російський народ нарешті відчув наслідки цієї війни і зрозумів: терор проти України повинен припинитися.

Бо іноді, щоб зупинити агресора, недостатньо лише закликати його до миру.

Потрібно мати можливість змусити його зупинитися.

Вважаю, декілька сотень (а краще півтори-дві тисячі) дронів за одну ніч над містами Росії допоможуть нам в цьому.