Олексій Копитько: Темпи взаємного руйнування Росії та України наростають. Чи буде подарунок Путіну? — Блоги | OBOZ.UA

Отже. Жовтень.

“На Україну чекають вирішальні тижні. Тому я сьогодні приїхав до Києва з посланням: ви можете на нас покластися”.

Це не перші “вирішальні тижні” і не останні. На різних етапах війни такі тижні траплялися неодноразово. Ці слова канцлера ФРН Фрідріха Мерца просто ідеально визначають “модальність” і дають підказку для розкриття контексту: ми знаходимося поблизу чергової точки біфуркації.

1. Для початку: чому здається, що “все погано”.

Тут збіг кількох факторів.

Навесні Україна здобула певну перевагу в середньо- та далекомагістральних ударах дронами (ракети не беремо до уваги, тут перевага – у росіян; були очікування щодо наших, вони у заявлений термін не виправдалися), що, крім практичного результату, забезпечило на пару місяців ще й підбадьорливу картинку (це важливо на війні).

Усі застереження, що ця перевага має тимчасовий характер, природно ігнорувалися. Ну, так працює психологія.

До осені ситуація стабілізувалася: росіяни частково адаптувалися (зокрема, стали краще перехоплювати наші дрони та посилили фізичний захист об’єктів), а звичні досягнення почали сприйматися як належне.

Бензинова криза в РФ нікуди ж не поділася. Важливий результат. Просто, як і зазначалося в червні-липні, вона перейшла у хронічну фазу. А це вже не так видовищно.

Темп виведення енергооб’єктів на ВОТ знизився. Чому? Та цілей стало менше! Вибили. Робота не припинилася, але кого цим здивуєш?

Окремий сюжет – робота проти російської авіації. Безліч результатів на аеродромах. Однак наочності немає.

Ще один пакет цілей – космічні об’єкти та зв’язок. Не кажучи вже про хімію, нафтохімію тощо.

Усе це відійшло на другий план, бо гострий біль і наочна картинка звужують фокус.

Це другий (більш важливий) фактор: Кремль, зіткнувшись із відсутністю проривних досягнень на фронті, розгорнув ескалацію проти мирних міст України.

Нам боляче. Але подібні дії насправді – це поганий знак для Росії. Вони розмінюють стратегію на тактику.

Вкотре підкреслюю: про жодні “удари у відповідь” з боку Москви, в принципі, не йдеться. Це супутній елемент російської агресії.

На фронті буксують – форсують удари по тилу, тим більше – є технічне рішення (реактивні дрони) і вікно ТИМЧАСОВОЇ переваги для РФ.

Тепер згадайте. На початку липня (!), тобто три місяці тому, Путін оголосив про “захоплення” Костянтинівки. Що значущого для росіян сталося на фронті з того часу? Найяскравіше – Путін фейково “взяв” Святогірськ. Але фактично навіть щодо Константинівки залишилася певна “недомовленість”.

Є певний тиск росіян на північному сході Харківської області. Є маневрування в районі Орехова та інших точках на півдні. Російська армія зруйнувала ще кілька десятків сіл і розбиває Донбас на щебінь. Тероризує Суми, Харків, Одесу, Запоріжжя, Дніпро, Херсон…

Що з цього Путін може представити як феєричну перемогу?

Адже є й зворотний бік.

2. Беремо найконсервативнішу оцінку. Для наочності – за квартал, щоб було видно: це не аномалія, а навіть певна інерція.

За минулі три місяці (липень–вересень) лише СБС (!) завдали російській армії втрат у понад 17 тисяч убитих (!!!). І приблизно стільки ж поранених. Це те, що зафіксовано на відео.

СБС забезпечує приблизно 30–33 % залізобетонно підтверджених російських втрат. Тобто за вказаний період Росія втратила понад 50 тис. убитих і приблизно стільки ж поранених. Загальні втрати – близько 110 тис. Підкреслюю – це дуже консервативна оцінка.

Дані Генштабу ЗСУ вищі: у липні росіяни втратили понад 42 тис., у серпні – понад 40 тис., у вересні рекордна цифра – понад 46 тис. Загальна кількість: понад 130 тис.

Навіть якщо взяти усереднене значення: чим Кремль може обґрунтувати (насамперед – закордонним контрагентам) поховання близько 120 тис. осіб? Нічим.

Ось звідси й перенесення акценту на тил. Бо немає з чим виходити на переговори.

Я не буду акцентувати увагу на операції в районі Лиману – фахівці докладно аналізують деталі, загальний контур можна прочитати у Костянтина Машовця.

Нагадаю лише, що навесні все почалося з демонстрації відео в глибокому тилу росіян – дрони над в.о. Луганськом, Донецьком і Маріуполем. Наші війська серйозно ускладнили противнику логістику. І ця робота ж нікуди не поділася. Вона триватиме, навіть коли операція формально закінчиться.

Як наслідок: російська армія зіткнулася з ризиком до зими не закріпитися в містах і продовжувати наступати “з полів”. Тому зараз вони штурмують, немов не в собі, щоб прогризти якомога більше.

Для всіх зовнішніх спостерігачів це означає, що у 2026 році Путін точно не завершить операцію з охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації, а бойові дії в лінійному режимі триватимуть щонайменше до літа.

Це також означає, що умовному Китаю можна буде економічно роздирати й підкорювати Росію ще щонайменше рік. Так, росіяни спалять нам ще кілька електричок і поштових відділень. Але війна набуває надто заплутаного характеру – для РФ позитивний порядок денний зникає взагалі.

3. Зазвичай я починаю з наших втрат і жертв. Ці зведення доступні, тому зараз не буду заглиблюватися в деталі.

Зазначу лише, що, за даними ООН, липень і серпень 2026 року стали найкривавішими з 2022 року за кількістю жертв серед цивільного населення.

За два місяці росіяни вбили понад 800 осіб і поранили понад 5000. У вересні росіяни вбили щонайменше 200 осіб. Тобто понад тисячу вбитих цивільних і близько 7,5 тис. поранених.

У липні ООН підтвердила 17 убитих і 166 поранених українських дітей. Більше було лише у 2022 році. Ось це – справжнє “досягнення” Путіна. І наш біль…

Якщо брати економічну сферу, то найбільшої (стратегічної) шкоди росіяни завдали українській металургії. Біда в тому, що відновлювати втрачені потужності довго й дорого. І велике питання, чи вдасться залучити для цього підтримку.

Адже логіка підказує, що ті самі європейці швидше підтримають ентомологів “Великої луки”, ніж металургів. Але це питання на майбутнє і до фахівців.

Дуже болючий, але здебільшого тактичний збиток – для сільгоспвиробників, через блокування експорту. У разі деескалації тут можна буде відіграти значну частину.

Торгові мережі, дата-центри, залізниця, склади ліків…

Про це всі чують.

Якщо узагальнювати. Непроста ситуація на фронті та зниження психологічного ефекту ударів по Росії у поєднанні з перенесенням російського тиску на мирні українські міста забезпечили настільки драматичний ефект у плані сприйняття.

Але сухе констатування суто військових фактів такого драматизму не показує. Перетворення тиску на тил у дестабілізацію фронту, як мінімум, поки що не відбулося.

Путін анонсував, що після фарсу з “виборами” Росія буде готова повернутися до переговорів. Але з чим йому виходити? З повторенням тих самих побажань без нових аргументів?

У червні 2025 року якраз у присутності Мерца Трамп висловився в тому дусі, що іноді треба дати сторонам трохи повоювати. Рік повоювали. Навіть більше. “Дух Анкориджа” встиг вивітритися. Що завоював Путін?

Ось він, з кров’ю з носа, і готує певний ґрунт для розмови наприкінці жовтня.

Тому найближчі тижні в тилу обіцяють бути важкими. Мерц де-факто це прямо озвучив.

У жовтні за лінійним сценарієм мають відбутися два російські масовані удари ракетами та дронами по Києву.

У листопаді – роздоріжжя, зокрема через саміт АТЕС, з орієнтацією на “Ж20”. Або констатація відсутності зрушень. І новий виток.

4. Показна бравада Путіна на Валдаї, тиск на Київ і загострення “миротворчості” на ґрунті “нейтралітету”, окрім необхідності щось викласти на переговорах, пояснюються ще одним фактором.

Російська влада представила проєкт бюджету на 2027 рік і рамки до 2029 року. Уже кілька тижнів триває інтенсивна публічна кампанія з “замилювання” цього бюджету. Удари по мостах у Києві опосередковано також тут задіяні.

Якщо підсумувати оцінки цілком лояльних російських (!) економістів і ринкових аналітиків, вони фактично одностайні: такий бюджет – це війна проти майбутнього Росії.

Головною статтею витрат залишається “оборона” (у ЗМІ помилково навели якісь фантастичні цифри зростання військових витрат – це неправильна інтерпретація).

Другий за обсягом блок – це обслуговування державного боргу. І факт у тому, що ситуація з боргами стає дедалі крихкішою.

Показники реальної інфляції та дефіциту бюджету відрізняються від офіційних заяв. Високі ціни на нафту не рятують, тому що значну частину надприбутків уряд РФ змушений перераховувати нафтовикам для стримування цін на паливо (демпфер).

Якщо цього не робити, інфляція піде вгору, знову почне зростати ключова ставка, у результаті чого борг подорожчає ще більше.

Навіть офіційна російська статистика показує різке зниження прибутку та зростання збитковості російських компаній у 2026 році. Зростає кількість дефолтів, зростає кількість безнадійних боргів, на що відкрито звертає увагу Центробанк Росії: банки нарощують токсичні “реструктуризації”.

Власні кошти бізнесу, поряд із бюджетними вливаннями, були основним джерелом інвестицій у РФ. Однак у бюджеті на 2027 рік закладено цілу низку поборів, які спрямовані саме на обдирання інвесторів. Загалом Кремль хоче витиснути додатково 1,5 трлн рублів. З цією ж метою минулого року підвищували ПДВ та ще низку параметрів.

Тобто бюджет дав тріщину, а Путін вичавив із бізнесу весь сік, що провокує прискорений спад інвестицій. Саме це й називають війною проти майбутнього. Бо жоден ВПК, хай як його надувають грошима, не компенсує роботу живої економіки. Це наочно доведено у 2026 році.

Найсмішніше: намагаючись занизити збитки від українських ударів, Путін у Валдаї заявив, що удари лише по НПЗ завдали збитків у розмірі 1% ВВП. Мабуть, вирішив, що 1% – це мізерно мала величина.

Навіть якщо брати цю мізерну суму – це 2+ трлн рублів. Увесь економічний ріст РФ у 2026 р. – менше 1%.

А ще ж є маркетплейси. А ще ж аграрний сектор. І т.д. Тобто, за словами Путіна, російська економіка через активну оборону України пішла в мінус.

Тому РФ вкрай зацікавлена в будь-яких формулах, що дозволяють зняти санкції та залучити недорогі гроші, аби послабити зашморг.

Тому вони й бігають за американцями з міжгалактичними бізнес-проєктами.

Тому Путін і заявив, що не має наміру йти на секторальне перемир’я у формі припинення взаємних ударів. Для нього вже пріоритетним є інше – зняти санкції.

Адже саме “закон Ліндсі Грема”. І європейське продовження. Хоч воно й супроводжувалося ганьбою з Фрідманом та Усмановим, російське варварство проти цивільного населення загалом ускладнює західним політикам поступки Кремлю.

Замкнуте коло: заради тактичного тиску Росія ескалює дії проти цивільного населення, але стратегічно це суперечить її інтересам.

Схоже, що саме боротьба за посилення/збереження/скасування санкцій стане головним сюжетом напередодні зими.

Саме тому зараз росіяни хочуть швиденько підкупити американських партнерів “Лукойлом” (нагадаю – ця історія триває вже майже рік! Трамп наклав санкції на “Лукойл” і “Роснефть” наприкінці жовтня 2025 року). Щоб до кінця року (поки ще працює чинний склад Конгресу) поборотися за якісь поступки.

Інакше всі вступлять у дуже непросту зиму.

5. Для повної картини сюди варто було б додати зовнішній контур (я трохи раніше фіксував основні віхи).

Якщо грубо підсумувати вектори: темпи взаємного руйнування Росії та України наростають. Ситуацію для Москви пом’якшили високі ціни на нафту, але це тимчасовий фактор. Кремль змушений йти на дедалі грубішу ескалацію, зокрема – залякувати Європу. А цього в довгостроковій перспективі не забудуть.

Перформанси Трампа та інші ускладнення змушують прагматичних європейців, з одного боку, налагоджувати контакти для деескалації з РФ.

З іншого боку, вони дедалі краще уявляють собі як наслідки гіпотетичного краху України за умови недостатньої підтримки, так і наслідки “винесення України за дужки”, де просування ідеї “нейтралітету” є однією з тактик.

Проблема полягає в тому, що просто грошима (яких у Європи зайвих немає) завдання не вирішується. В українському суспільстві об’єктивно зростає попит на визначеність щодо європейського вектора.

Не буде визначеності або вона буде поганою – розшириться підґрунтя для внутрішньої ерозії. Росія якраз стратегічно на це й націлена, розраховуючи довести цю історію до кінця у 2027 році на тлі виборів у Європі.

Тому першочергове значення матимуть конкретні кроки та зміна якості підтримки. Формула “ось вам гроші, щоб ви повільніше вмирали” працюватиме дедалі гірше, а попит на альтернативу різко зросте.

Рівень ескалації вже такий, що я, як і раніше, переконаний: шанси на щонайменше часткове охолодження до кінця року не втрачені, навіть дещо зросли. Занадто вже велика амплітуда, всіх це хитає. Можна увійти в резонанс і колективно перекинутися в щось гірше.

Ударами по мостах у Києві Путін де-факто зняв недоторканність з усіх російських мостів. Що традиційно відбувається до дня народження Путіна – ми знаємо: точно буде якийсь подарунок. Плюс досі літає російська цивільна авіація, за цю тему ще не бралися.

Вересень був психологічно дуже важким і болісним з точки зору збитків, але приніс масу результатів. З огляду на це жовтень обіцяє бути ще яскравішим, бо далі починається логіка, в яку ніхто не хоче заглиблюватися.

У цей момент особливо важливо не здригнутися, діяти прагматично, без бравади, зосереджуючись на вимірюваних речах.

Першочергове завдання для кожного – не збитися з курсу самому та підтримати близьких. Це ось дуже важливо. Черга тилу – повноцінно витримувати удар.

Далі – посильно сприяти армії. Усі вже розібралися – як. Допомагати своїм, допомагати перевіреним і/або через перевірених. З урахуванням того, що треба додатково розрахувати сили.

Усе буде дорожчим і логістично трохи складнішим. Потрібен трохи більший запас, ніж ми звикли. Не відкладати на останній момент. Залишати собі трішки простору для маневру. Тверезо оцінити, де варто сповільнитися, щоб не було зривів.

Те, що я чую від військових і фахівців, яким довіряю, особисто мене переконує: і на фронті, і в тилу ми переживемо зиму. Ось переживемо. Якщо не зробимо фатальних помилок, у росіян нічого не вийде.